Системне головокружіння
Головокружіння — одна з найчастіших і в той же час одна з найбільш «незручних» скарг для лікарів. Справа в тому, що головокружіння може бути симптомом різних неврологічних та психічних розладів, а також ускладненням соматичних захворювань (хвороб крові, серцево-судинної, дихальної системи, очей та вуха).
Проте, часто під поняттям «головокружіння» пацієнти описують найрізноманітніші відчуття, і першочерговим діагностичним завданням лікаря є уточнення: чи то є істинне головокружіння, чи інші види «запаморочення». Головокружіння — це відчуття невпевненості у положенні свого тіла в просторі, уявне обертання навколишніх предметів або власного тіла, відчуття нестійкості, втрата рівноваги (Neuhauser, Lempert, 2009).
Найчастіші запитання
Основні ознаки головокружіння
-
Головокружіння є двох типів: пароксизмальне, тобто котре виникає впродовж хвилин, годин, днів і згодом зникає та хронічне. Останнє найчастіше виникає у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, анемією, цукровим діабетом. Тобто пацієнти знають про свій діагноз і самі часто можуть виміряти собі АТ чи рівень глюкози у крові. Коли ж головокружіння виникло гостро і самостійно не проходить, і тим більше у пацієнта нема хронічних захворювань, то він обов’язково має звернутись за медичною допомогою.
-
Якщо ж ми говоримо, про відчуття пацієнта, то небезпечним є відчуття обертання власного тіла або оточуючих предметів у просторі в певному напрямку. Це так зване системне, вестибулярне або істинне головокружіння, яке є центральним і може розвиватися при ураженні головного мозку та периферичне при ураженні вестибулокохлеарного нерву і рецепторів.
Класифікація головокружіння (Goldman et al., 2011)
-
1. Системне (вестибулярне, істинне, або vertigo) — відчуття обертання власного тіла або оточуючих предметів у просторі в певному напрямку, що супроводжується вегетативними проявами:
-
центральне (ураження стовбура головного мозку, мозочка судинного, пухлинного, травматичного ґенезу, вестибулярна мігрень);
-
периферичне (периферичне ураження VIII пари черепно-мозкових нервів або півколових каналів внутрішнього вуха).
-
2. Несистемне (невестибулярне) – характеризується відсутністю відчуття обертання. Найчастіші причини: серцево-судинні захворювання, хвороби крові, ортостатична гіпотензія, а також психогенні головокружіння — неврози, тривожно-фобічні розлади.
Доброякісне пароксизальне позиційному головокружіння (ДППГ)
-
Досить часто в клінічній практиці, зустрічається доброякісне пароксизальне позиційному головокружіння (ДППГ). Уже в самій назві є відповідь на Ваше запитання: воно доброякісне, пароксизмальне(тобто виникає у вигляді короткотривалих епізодів ) та позиційне(провокуються зміною положення голови в якийсь один бік). Проте, цей вид головокружіння відноситься до системного периферичного головокружіння, а отже з пацієнтом так би мовити “буде обертатись вся кімната” і це буде надзвичайно неприємне відчуття, на відміну від несистемного (або невестибулярного головокружіння), яке характеризується відсутністю відчуття обертання.
-
Це захворювання виникає при осадженні кристалів карбонатів кальцію в півколових каналах середнього вуха. Інакше, ці солі називають статолітами, або отолітами. Отоліти в нормі знаходяться в всередині мішечка (utriculus) лабіринту внутрішнього вуха і відсутні в півколових каналах. В силу різних причин отоліти відриваються від своєї мембрани і потрапляють в півколові канали. При нахилі голови змінюється положення каналу, і отоліти в ньому починають переміщуватися під дією сили тяжіння. Їх рух і зумовлює відчуття головокружіння. Каналолітіаз найчастіше виникає в задньому півколовому каналі, рідше в горизонтальному каналі.
-
Для діагностики невролог проводить огляд пацієнта з метою виключення інших патологій, а також проводить одну з діагностичних проб: Дікса – Холлпайка (при патології в задньому півколовому каналі) та Лемперта (при патології в горизонтальному каналі). Обидві проби є провокаційними, тобто ми провокуємо напад ДППГ, під час якого лікар спостерігає ністагм у пацієнта, а пацієнт відмічає головокружіння.
-
Для діагностики достатньо неврологічного огляду та проведення діагностичних проб. Додаткові методи діагностики ми застосовуємо при інших видах головокружінь, котрі підозрюємо при огляді пацієнта. Так при підозрі на органічне ураження головного мозку проводиться магнітно-резонансна чи комп’ютерна томографія голови. При необхідності виконуються загальноклінічні аналізи, а також консультації суміжних спеціалістів.
Поширеність ДППГ
-
ДППГ є найбільш поширеним видом головокружіння. Підраховано, що принаймні у 32% пацієнтів, які звертаються до лікаря зі скаргами на головокружіння, наявне ДППГ (Karatas, 2008). Однак вказана цифра не є об’єктивною і може бути більшою, оскільки діагноз ДППГ встановлюється рідко внаслідок неправильного трактування лікарями причини головокружіння.
-
Поширеність ДППГ становить від 10,7 до 64,0 випадків на 100 тис. населення. Ризик захворіти даною патологією протягом життя становить 2,4% (Li, 2013).
-
Частота цього виду головокружіння збільшується серед осіб похилого віку та у жінок з піком початку у період між 50 і 60 роками. Рідко зустрічається в осіб віком до 35 років без травми голови в анамнезі. Співвідношення жінок і чоловіків становить від 2 : 1 до 3 : 1.
Методи діагностики та лікування
-
Основним діагностичним методом та одночасно лікувальним інструментом у разі наявності ДППГ є маневр Дікса — Холлпайка Пункти 1-2 даного прийому відносять до діагностичного провокаційного маневру, при якому під час закидання голови з поворотом її на 45° вправо чи вліво виникає спровокований напад ДППГ з горизонтальним/горизонтально-ротаторним ністагмом із швидким його компонентом в бік ураженого вуха, що триває 15-30 секунд. Пункти 3-4-5 – це вдосконалений маневр Еплі, який є лікувальною процедурою, що змушує отоліти під силою тяжіння переміститися із заднього півколового каналу в мішечок. Кожен з пунктів цього маневру повинен тривати не менш ніж 30 секунд або ж до повного зникнення головокружіння.
-
Каналолітіаз найчастіше виникає в задньому півколовому каналі. Але є випадки, коли отоліти потрапляють у горизонтальний канал – це некласичний вид ДППГ, при якому пацієнти скаржаться на появу характерного головокружіння при нахилах голови вперед та назад. У цьому разі застосовують прийом Лемперта. Обидва маневри є ефективними у 95% (Chang et al., 2004).
Хірургічне лікування
-
Проводиться отоларингологами за відсутності ефекту від проведення медикаментозного лікування. Ідея операції полягає у перекритті просвіту ураженого каналу, щоб унеможливити рух частинок та подразнення рецепторного апарату каналу.
-
Найчастіше ДППГ слід диференціювати з: хворобою Меньєра, при якій виникають подібні напади головокружіння, але тривалість їх становить від кількох годин до кількох днів, також вони супроводжуються поступовим одностороннім зниженням слуху після кожного наступного нападу; ГПМК у ВББ (стійка симптоматика головокружіння та часто інша неврологічна симптоматика); аномалією Кімерлі (наявність кісткового містка С1 хребця, що перетискає a. vertebralis з нападами головокружіння при нахилі голови допереду).
Потрібна консультація?
Залишіть свої дані і ми проведемо онлайн-консультацію у зручному форматі та у зручний для Вас час
Записатись