За харакером травми хребта поділяюь на:

ураження зв’язкового апарата (розтягнення, розрив зв’язкового апарата без кісткових уражень);

перелом тіла хребців (лінійний, компресійний, оскольчатий, компресійно-оскольчатий);

перелом заднього напівкільця хребця (дужок, суглобових, поперекових або остистих відростків);

переломовивихи і вивихи хребців, що супроводжуються зміщенням.

Всі закриті ураження хребта можуть бути стабільними і нестабільними. За локалізацією травми спинного мозку розрізняють ураження шийного, грудного, попереково-крижового відділів спинного мозку і корінців кінського хвоста.

Всі закриті травми спинного мозку ще поділяються на струс, забій і здавлювання спинного мозку. Струс спинного мозку є функціонально зворотнім і клінічно проявляється сегментарними порушеннями, рідше – частковим порушенням провідності. Забій спинного мозку може призводити до часткового його ураження або анатомічного розриву, що клінічно проявляється частковим або повним порушенням провідності. Здавлювання спинного мозку, як правило, супроводжується його забоєм.

Патологічні зміни при забої спинного мозку характеризуються наявністю первинних травматичних некрозів у місці прикладання травмуючої сили і вторинних змін, зумовлених порушенням крово- і ліквородинаміки, які особливо виражені при здавлюванні спинного мозку.

Розрізняють повні і часткові пошкодження хребта.

При повному пошкодженні хребта виникає порушення хребта в поперечній площині; при частковому — ізольовані пошкодження тільки відростків і дуг хребців. Пошкодження хребта бувають неускладнені (без порушення функцій спинного мозку та його корінців) і ускладнені, закриті (без порушення цілісності шкірних покривів і підлягають м’яких тканин) і відкриті, проникаючі і непроникаючі (критерій — порушення цілісності твердої мозкової оболонки).

В залежності від тяжкості ушкодження виділяють: струс; забій і здавлення спинного мозку.

Струс спинного мозку. При цьому виді пошкодження спостерігається тимчасове порушення провідності окремих нервових шляхів. Це нерідко проявляється слабкістю м’язів, невираженими порушеннями чутливості та функції тазових органів. Ці порушення виникають відразу після травми і зберігаються протягом 1-3 тижнів. Нерідко ці травми поєднуються зі струсом головного мозку.

Забій спинного мозку викликає набряк, крововиливи, розм’якшення окремих ділянок нервової тканини. Порушення провідності нервових волокон при цьому зберігаються тривалий час. Зазвичай у перші дні після травми спостерігається синдром повного порушення провідності нервових волокон (параліч нижче рівня контузії, анестезія, затримки сечовипускання і дефекації).

Здавлення спинного мозку може розвинутися внаслідок вдавлення кісткових відламків, в результаті збільшення обсягу епідуральної гематоми. Розвиток компресії спинного мозку в цих випадках відбувається поступово, по мірі збільшення гематоми, характеризується наростанням рухових і чутливих порушень нижче травми і прогресуванням розладів функції тазових органів.

При епідуральній гематомі зазвичай після «світлого проміжку» з’являються корінцеві болі («оперізуючий», «стріляючий»), незабаром приєднуються сегментарні та провідникові порушення. При субарахноїдальному крововиливі виражене подразнення мозкових оболонок (ригідність м’язів потиличної області, симптоми Керніга, Брудзинського та ін), артеріальна гіпертензія, підвищення температури тіла, задишка, біль голови, психомоторне збудження.

При крововиливах у спинний мозок (вогнища гематомієлії) симптоматика залежить від локалізації вогнища крововиливу. При невеликих осередках можливо зворотний розвиток симптоматики і повне одужання.

Нейрогенний спінальний шок розвивається, як правило, в результаті повного пошкодження спинного мозку. Шок виникає відразу після травми і характеризується порушенням рухової, чутливої та рефлекторної діяльності, а також зниженням системного судинного опору. Це веде до венозного застою за рахунок зниження венозного повернення крові в праві відділи серця, а також до розширення артерій і артеріол. Артеріальний тиск знижується, але рефлекторної тахікардії при цьому не виникає. Не спостерігається вазоконстрикції, кінцівки залишаються теплі.

Оніміння або мʼязева слабість можуть проявитися відразу ж після травми або з часом, внаслідок набряку спинному мозку. У будь-якому випадку час між отриманням травми і початком лікування є критичним фактором, який може визначити розмір ускладнень і рівень можливого відновлення.

Будь-яка людина, котра перенесла травму хребта, потребує негайного медичного огляду, щоб виявити можливість ушкодження спинного мозку. Найбезпечніший спосіб — це припустити, що у потерпілого є ушкодження спинного мозку, поки не доведено протилежне.

При підозрі на травму спини або шиї потерпілого не можна рухати.

При підозрі на перелом хребта і ураження спинного мозку оточуючі не повинні намагатися надати допомогу хворому до прибуття кваліфікованого медичного персоналу.

Виконати ретельну іммобілізацію, щоб не посилити деформації хребта і не викликати вторинних ушкоджень спинного мозку. При травмі шийного відділу хребта також використовують твердий шийний (філадельфійський) комір.

Транспортування хворого в лікувальний заклад здійснюють з іммобілізацією. При травмах грудного або поперекового відділу хребта хворих транспортують на твердій жорсткій поверхні в положенні на спині або на животі.

Втручання проводиться для видалення фрагменту кісток, сторонніх тіл, кил міжхребцевих дисків, що стискають спинний мозок. Операція також може знадобитися для стабілізації хребта, щоб запобігти появі болю або деформації.